Огляд Україна Брюссель
By Promote Ukraine
Brussels Ukraїna Review (Огляд Україна - Брюссель) – це можливість для провідних експертів з України та Євросоюзу коментувати ситуацію довкола відносин України, Росії та ЄС у форматі «дорадчого голосу». Навіть тоді, коли вони переконані, що краще мовчати.
Огляд Україна БрюссельNov 24, 2020
У Європі 55% мешканців підтримує членство України в ЄС
Коли німці, французи, італійці та поляки чують слово “Україна” воно у них викликає передусім три асоціації – війна, бідність та іммігранти. Такий результат соціологічного опитування, замовленого Центром “Нова Європа” у цих чотирьох європейських країнах.
На перший погляд нічого для України хорошого. Однак, якщо порівняти з аналогічним питанням, яке ставили мешканцям цих же країн п`ять років тому, то ми побачимо доволі обнадійливі сигнали. Наприклад, більшість респондентів (55%) підтримують членство України в ЄС. Підтримка членства України в НАТО також значна (38%), хоча і не здобула більшості голосів. Більше тут
Вперед у світле минуле, або як російська пропаганда маніпулює на ностальгії за СРСР
Безкоштовна медицина, квартира, забезпеченість роботою, безтурботне життя та багато чого іншого, про що можуть розповісти люди, які сумують за своїм «славним» минулим, або за життям в Радянському Союзі.
Однією із характерних рис російської пропаганди є те, що у своїх повідомленнях вона активно використовує ностальгію за СРСР, як ефективний інструмент впливу на різну аудиторію. Переважно – це люди, яким далеко за 40-50 і які застали Союз у всій своїй брежнєвській красі. Вони із посмішкою на обличчі пам’ятають ті прекрасні часи, коли трава була зеленіша, небо синіше, а в Радянському союзі всім жилося добре, ігноруючи всі негативні моменти.
Саме гра російської пропаганди на ностальгії сформувала у населення Криму, східних регіонів України негативне ставлення до Заходу (ЄС, НАТО, США), як «одвічних» противників СРСР, та до населення Західної України, як «бандеро-фашистів-націоналістів», які вбивають всіх, хто заговорить російською мовою. Про це і інше далі у статті Аналітичної групи Центру протидії деструктивній пропаганді та інформаційним агресіям АМ&PM.
Молоді українці про торгівлю з Росією: там діє «рішалово» й «договорняк»
В останні роки, після нелегальної анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі, в Україні не вщухає дискусія про доцільність та вигідність чи невигідність економічної співпраці з Росією. Дехто вважає, що з країною-агресором Київ не повинен підтримувати економічні відносини, дехто каже, що без торгівлі з Росією все ж таки не обійтися. І поки на цю тему ведуться серйозні дебати за участю політиків, економістів, аналітиків тощо, свої думки висловлюють і представники молодого покоління – ті юнаки й дівчата, які народилися вже в незалежній Україні або ж були ще зовсім юними, коли розвалився Радянський Союз. Досить цікаві ідеї щодо торговельних зв’язків з Росією презентували учасники курсу Київської школи економіки “Карти, цінності, гроші – де заховано успіх держави” відомого політика, керівника партії «Об’єднання «Самопоміч», депутата минулого скликання Оксани Сироїд.
У Білорусі не Майдан, але єдиний шлях для неї – боротися за гідність
З карколомними 80,23% голосів на останніх президентських виборах діючий президент – Олександр Лукашенко отримав офіційно переконливу перемогу над опозицією. Однак його шосте поспіль «обрання» зустріли у столичному Мінську масовими протестами: фальсифікації та виборче шахрайство стало очевидним після цих виборів. Однак, незважаючи на історію виборчих фальсифікацій, білоруси, як виявилося, наситилися Лукашенком з його безкінечним правлінням та мобілізували до трьохсот тисяч громадян.
У відповідь на мирні демонстрації уряд наказав поліції розігнати протестувальників кийками, світлошумовими гранатами, сльозогінним газом та гумовими кулями. Послідували жорстокі сутички, більше 7000 протестувальників затримано, чотирьох вбито й десятки зникли без вісти. Таке нелюдське застосування сили до мирних демонстрантів стали порівнювати з Українським Майданом. Чи є підстави для таких паралелей – це окреме питання.
Щоб на нього відповісти, спробуємо у цій статті дослідити основоположні структурні особливості, що властиві і Білорусі, й Україні. Таким чином стане зрозуміло, як національна ідентифікація стала ключовим знаряддям мобілізації в Україні, тоді як відносна одностайність у питанні національної ідентичності у Білорусі, разом з монополією Лукашенка на національну ідею, відібрала у його опозиції рушійний мобілізаційний ресурс. На останок, у статті поглянемо на протести та оцінимо їх наслідки і для Білорусі, і для України.
Питання національної ідентичності у Білорусі та в Україні
Протягом дуже тривалого часу Білорусь й Україна мали спільне минуле та культуру. Обидві були частинами Київської Русі і пізніше були захоплені Великим Князівством Литовським. Були складовою польсько-литовської Речі Посполитої у 16-му столітті, а з 18-го століття стали частиною Російської Імперії. Після нетривалої незалежності на початку 20-го століття вони стали республіками Радянського Союзу і здобули формальну незалежність у 1991 році.
Оскільки значну частину своєї історії вони були частинами різних королівств та імперій, формування їх національної ідентичності фактично почалося після розпаду СРСР. Водночас розвиток білоруської та української національної свідомості після 1991 року відбувався кардинально різними шляхами.
У Білорусі комуністична складова завжди була значною: комуністична планова економіка працювала, і Білорусі, у порівнянні з іншими республіками, знадобилося найбільше часу для впровадження перебудови і гласності. І це не дивно, оскільки саме у радянська часи (1950 – 1970 рр.) Білорусь перетворювалася з переважно аграрного суспільства у сучасне індустріальне. Саме у радянські часи Білорусь отримала свою національну символіку та героїчний епос про партизанів, які вели боротьбу з нацистськими окупантами. Фактично, образ партизанів як національних героїв (популяризованих у творах Василя Бикова) можна порівняти з українськими козаками.
Артем Кизим, бакалавр Вільного Університету, Брюссель
Євродепутати: Демократія та верховенство права мають панувати, навіть під час пандемії
Європарламент ухвалив резолюцію про вплив антикоронавірусних заходів на демократію, верховенство права та основні права. Депутати говорять, що «тоді як пандемія COVID-19 спричинила страждання у всьому ЄС і глибоко вплинула на населення …, уряди повинні робити такі кроки, які є необхідними, пропорційними та тимчасовими …» і «в майбутньому нам потрібно переглянути свої методи управління кризами як на рівні держав-членів, так і на рівні ЄС». Парламент застерігає від «ризику зловживання владою» і закликає Єврокомісію вжити правові дії, якщо це необхідно.
Євродепутати підкреслюють, що обмежувальні заходи під час пандемії коронавірусу позначаються «на демократії, верховенстві права та основних правах, оскільки впливають на здійснення індивідуальних прав та свобод, таких як свобода пересування, свобода зібрань та об’єднань, свобода висловлювання та інформації, свобода віросповідання, право на сімейне життя, право на отримання притулку, принцип рівності та недискримінації, право на приватне життя та захист даних, право на освіту та право на працю». Вони називають нинішню кризу стрес-тестом для демократій, вказуючи на те, що існує “явна відсутність координації між державами-членами та інституціями ЄС”.
У резолюції парламент зазначає, що національні уряди не повинні “зловживати надзвичайними повноваженнями для ухвалення законодавства, не пов’язаного з надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров’я через COVID-19”.
Депутати Європарламенту кажуть, що пандемія “супроводжується хвилею неправдивої та оманливої інформації, містифікаціями, шахрайством споживачів, кіберзлочинністю та теоріями змови, а також цілеспрямованими кампаніями дезінформації з боку іноземних суб’єктів чи навіть державних органів країн ЄС”. Вони також згадують про масштабне спостереження за громадянами “за допомогою безпілотників, автомобілів поліцейського спостереження з камерами, відстеження завдяки даним про місцеперебування від постачальників телекомунікаційних послуг, поліції та військових патрулів, моніторинг обов’язкових карантинів, коли поліція телефонує додому чи люди повинні звітувати через мобільний додаток”. У резолюції також ідеться про “додатки для відстеження контактів, хоча немає єдиної думки щодо їхньої ефективності та повної відповідності правилам конфіденційності”, а також про збір даних за допомогою “обов’язкових перевірок температури й заповнення анкет та зобов’язання ділитися контактними даними” у громадських місцях”.
Європарламентарів хвилює багато інших проблем під час пандемії: доступ до процедур надання притулку; високий ризик спалаху COVID-19 у в’язницях; мова ненависті та напади на ромів та людей азійського походження; соціальна та економічна ізоляція дітей; збільшення домашнього насильства; доступ до медичної допомоги для людей, що перебувають у вразливих ситуаціях тощо.
https://www.promoteukraine.org/uk/evrodeputati-demokratiya-ta-verhovenstvo-prava-mayut-panuvati-navit-pid-chas-pandemii/
Жорсткі санкції або негайне звільнення політв’язнів неминучі
Тема звільнення політв’язнів Кремля цього року не лише зникла із заголовків світових та вітчизняних медіа, а й взагалі не викликає жвавого і небайдужого інтересу з боку суспільства в Україні. Поодинокі пікети та відчайдушні спроби рідних і близьких бранців московського режиму привернути увагу української влади, іноземних дипломатів та найбільш активної частини суспільства до нагальної проблеми не додають оптимізму. Рідше став помічати в очах співрозмовників на цю тему співчуття, спробу зрозуміти. Частіше – байдужість, здивування, відсутність будь-якої людської реакції…
Минув рік, як Україні вдалося повернути додому 11 політв’язнів та 24 моряків, яких у різний час захопили й роками незаконно утримували у Російській Федерації. З того часу відбулися ще дві хвилі звільнення заручників та військовополонених з тимчасово неконтрольованих українським урядом окремих районів східних областей. Та, на жаль, 135 (на момент написання публікації) громадян України досі вважаються політичними заручниками війни, розв’язаної Росією. 135 родин чекають своїх батьків, чоловіків, братів та дідів. Справжніх героїв, що гідно прийняли виклик долі, тримають удар в ізоляції, проходячи нові й нові випробування (зміни камер, колоній, тиск їхньої адміністрації, рецидивістів, ФСБ, холодний клімат, жахливі харчування та медичне обслуговування, відсутність інформації та загрозу захворіти на COVID-19).
Торік у вересні разом із захисником Марком Фейгіним започаткували ініціативу, запропонувавши міжнародній спільноті – створити ефективний механізм, перш за все дипломатичного ґатунку, щоби встановити правила і домовленості, які б допомогли запобігти появі нових політичних бранців. Виключити цей гуманітарний аспект взагалі із того протистояння, яке існує. За цей час провели ряд консультацій з дипломатами, експертами, журналістською спільнотою і юристами.
Дискусії відбулися як у межах МЗС України, в іноземних та українських амбасадах, так і на міжнародних майданчиках. Ідею активно підтримав екс-політрадник, а нині спецпредставник МЗС з питань санкційної політики Олексій Макєєв. З призначенням першим заступником міністра Еміне Джапарової вона набула конкретних обрисів. МЗС ініціювало створення Платформи міжнародної дії зі звільнення Росією українських політв’язнів. Її установче засідання відбулось 1 липня у форматі відеоконференції. До нього долучилися представники міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Офісу президента, постійного представництва президента України в АР Крим, уповноваженого ВР з прав людини, Меджлісу кримськотатарського народу, неурядових громадських правозахисних організацій, а також родичі незаконно утримуваних осіб. Свою згоду на участь у роботі платформи дав глава Кримської єпархії ПЦУ Митрополит Клемент та інші релігійні й громадські діячі.
Міжнародна платформа має серйозні шанси стати додатковим інструментом тиску на РФ, метою її дії є саме захист та звільнення громадян України – бранців Кремля. Серед завдань ініційованого МЗС формату є координація міжнародної адвокаційної діяльності усіх причетних акторів – органів державної влади, громадянського суспільства та родичів політв’язнів для посилення міжнародного тиску з метою звільнення незаконно утримуваних Росією осіб та захисту їхніх прав в ув’язненні. МЗС України та офіс Уповноваженої ВР з прав людини активно коментують та висвітлюють усі факти порушень прав людини з боку РФ та застосування репресивних практик до громадян України на тимчасово окупованих територіях.
Роман Сущенко, відомий український журналіст
Війна проти громадянського суспільства. Чому Володимир Зеленський повторює помилки Януковича
Період карантину – це час посилення влади та послаблення опозиції. Перша здобуває більше повноважень і стає головним гравцем у подоланні пандемії, друга дещо маргіналізується, адже критика з її боку завжди може тлумачитися як перешкоджання тим, хто стоїть на чолі приборкання COVID-19. Це ситуація властива багатьом країнам, де наявний політичний плюралізм. До того ж в умовах епідемії жоден інформаційний привід неспроможний позмагатися у значущості зі зведеннями Міністерство охорони здоров’я, повідомленнями органів місцевого самоврядування про режим карантину чи репортажем із лікарні, де перебувають хворі на коронавірусну інфекцію. Коли йдеться про українські реалії, то багато хто жартує: якби пандемії не було, її варто було б вигадати. Йдеться не про конспірологічні версії походження вірусу, а про те, що викликами у сфері медицини Володимир Зеленський і його команда можуть пояснювати свої попередні прорахунки в економічній політиці, сповільнення темпу реформ, невдалу кадрову політику.
Україна після Революції гідності – між популізмом та реальністю
Президентські та парламентські вибори 2019 року кардинально змінили обличчя української влади. Спочатку людина, яка до того часу не мала нічого спільного з політикою, стала Президентом країни, а згодом нова несистемна політична партія з людьми у своєму списку, які ніколи не були народними депутатами, отримала абсолютну більшість місць у парламенті. В обох випадках вони зібрали рекордно високу кількість голосів в історії незалежної України.
Меседжі передвиборчих кампаній майбутніх переможців (як і всіх інших тодішніх опозиційних партій, а також російської пропаганди) були простими – Україна загрузла у тривалій війні, зростаючій бідності та тотальній корупції, а відповідальними за це є влада на чолі з Президентом Порошенком. Попри те, що Україна після Революції гідності і справді не продемонструвала чуда у своєму розвитку – військові дії на Донбасі все ще забирали життя українських солдатів, ВВП на душу населення в країні залишався одним із найнижчих у Європі, а активісти повідомляли про випадки корупції на всіх щаблях влади – чи була ситуація настільки поганою?
Тарас Бик. Читати повністю.
Україна на передовій цифрового та технологічного секторів: як ЄС може отримати від цього максимальну користь?
Україна стрімко стає одним із цифрових та технологічних лідерів Східної Європи. Завдяки нещодавнім успіхам, серед яких зокрема впровадження сервісу електронних закупівель ProZorro, створення однієї з найбільших мереж 4G у Європі та започаткування декількох електронних сервісів, український уряд встановлює високі стандарти в галузі цифрової трансформації. Звісно, цифровізація України здійснюється спільними зусиллями державних та бізнес-спільнот: цифрова індустрія є знаковою в українській економіці, а сфера ІТ – найбільш динамічною галуззю в країні.