Музичні історії

Рік тому один з батьків-засновників Nazareth Піт Егню написав: «Ден помер сьогодні о 12:40. Це найсумніше оголошення, яке мені коли-небудь доводилося робити. Cім'я втратили чудового, люблячого чоловіка і батька, я втратив найкращого друга, а світ втратив одного з найкращих співаків, які коли-небудь існували".

Отже, цей випуск, в якому ми розповімо про засновника та лідера рок-гурту Nazareth Дена Маккафферті - ніби меморіальний, до роковин смерті рок-зірки. Але ми не будемо наганяти суму. Бо те, що наспівав за свою кар’єру володар унікального голосу Ден Маккафферті принесло у світ мільйонам прихильників його таланту по всьому світу лише радість та суму ніяк не наганяє.

Маючи час та натхнення, досвідчені люди можуть будь-якому факту чи явищу в цьому житті надати своє яскраве та несподіване конспірологічне пояснення. Дарма, що воно може бути далеке від істини – той, хто схоче, повірить. Сучасна музика – не виняток. Хтось напускає туману, аби привернути до себе увагу. Хтось видає себе за іншого, аби набити ціну. Кидає публіці хибну приманку, аби «завести» її. Дешево і сердито. Але іноді виникають такі несподівані сюжетні повороти, що справді дух перехоплює і від самої музики, і від тих пригод, у які вона потрапляє.

Це третій, і справді, завершальний, випуск подкасту «Музичні історії» - про музичну євроінтеграцію, тобто, про взаємний вплив музики різних країн Європи одна на одну. Якщо сформулювати концептуально, один із співведучих каже про це так: «Мультикультурні впливи поширюються поза кордонами, етносами та політикою. І демонструють цікаві та іноді несподівані результати».

Ми розпочали мандрівку континентом, досліджуючи, як музичні культури різних країн впливають одна на одну та які цікаві феномени це часом породжує.

Розширимо нашу географію добрим десятком країн – від півдня Європи до її західних та північних меж. Як завжди, музика подарує вам чимало несподіванок, парадоксів та незвичних сюжетних поворотів.

В Грузії ви почуєте прекрасну композицію, де поєднається традиційний грузинський чоловічий спів та французький шансон.

В Бельгії до шансону вплететься вже класичний американський чорний блюз, а в Скандинавії вас чекає дрібка екзотики, як каже один з ведучих, зовсім позамежного рівня: норвезький хіп-хоп.

В Туреччині вас чекає, здогадайтесь, мусульманський рок, але, не помилитесь, з абсолютно американським звучанням, ну і трохи, зрозуміло, японських впливів.

Литовці запропонують приджазовані поп-ритми, поєднані з вишуканим електронним звучанням, а іспанці ( в одній композиції) - гримучу суміш репу, хіп-хопу, регей, латини…

Коли ж етнічні португальці запропонують вам дещо в стилі клЕзмер, або клезмЕр - дивну суміш єврейських, балканських та східноєвропейських мелодій, покладених на джазову основу, ви просто поринете в нашу нову Музичну історію й самі не помітите, як вона добіжить завершення.

Тож налаштуйтесь на парадокси. Про Челентано по-німецьки, про Бені Андерсена з легендарного шведського гурту ABBA, якого на батьківщині знали за іншим стилем, про солістку Roxette Марі Фредріксон, якою ви її не знаєте, про неймовірні пригоди хіта угорської Omega, того самого, переспіваного Scorpions і не лише ними…

Одне слово, традиційно: слухайте нас – не переслухаєте…

Про Pink Floy писано-переписано, сказано–переказано.

Про те, як посварились лідери гурту Девід Гілмор та Роджер Вотерс – здається, не менше.

Якщо ж розповідати про кожного з них осібно, обираємо Гілмора. І не лише тому, що під час нашої війни він опинився на стороні добра, а Вотерс – на стороні путіна. Коли виникла ідея розповісти про співпрацю Флойдів з іншими музикантами, ми самі були вражені тим, скільки творчих колаборацій встиг створити за свого тривалого творчого шляху Гілмор. Тож не поділитись цим не могли. Ловіть новий подкаст.

У кожного десь там, де перебуває серце, є свій шорт-лист потаємного зі словом «вперше». Перший поцілунок (це сталось!). Перша зарплата в конверті (вау! таке можливо?). Перший автомобіль (це ж я їду – чому вони не помічають?).

Те саме з музикою.

Ось вперше до тебе прийшов «Сержант Пеппер».

Ось ти вперше підіймаєшся «Сходами до неба».

А ось вперше потрапляєш туди, на Темну сторону місяця. Заплющуєш очі і пригадуєш, як тебе несуть туди ці неповторні гітарні рифи, ці голоси, і сам себе чуєш десь мовби збоку: виявляється, так теж можна грати…

Здається, це було вчора.

А  цьому «вчора» вже 50 років. Саме так: 10 березня виповниться півстоліття з дня виходу альбому Pink Floyd - The Dark Side of the Moon. Тож ловіть новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу», присвячений цій нескромній даті.

The dark side можна просто переграти. Уявляєте Pink Floyd в стилі диско? В стилі хіллбілл? Або з оркестром арабських інструментів? Послухайте все це на прикладі однієї композиції, не скажемо якої, лиш натякнемо, де ото гроші пересипаються в касовому апараті…

The dark sidе можна імітувати. По світу багато років катаються кілька  стадіонних шоу, які виконують кавери групи, сотні музикантів займаються цим, є цілий рух фанатів, які зациклилися навіть не на розвитку традицій групи, а на імітації  звуку, манери гри, створюючи своєрідні варіації на тему альбому-ювіляра чи Pink Floyd взагалі. Тут є британці, є швейцарці під непретензійною назвою Космос, які записали вже 5 альбомів із власним матеріалом, та здобули у фанатському середовищі репутацію найбільш успішних імітаторів стилю. Послухайте, і погодитесь, що деякі їхні композиції звучать як студійні ауттейки із втрачених записів золотого періоду Флойдів.

Нарешті, The dark side надихає безліч музикантів у світі не просто на копіювання, а на спроби творчо розвинути стиль Флойдів. Розкажемо про одного хлопця з Техасу, Лінна Стоукса, який записав вже кілька альбомів і зрештою замахнувся  на концептуальний альбом у стилі The dark sidе, який було названо Terra Nocturne. Нагадаємо про звукорежисера Алана Парсонса, який створив для Pink Floyd «фірмове» флойдівське звучання, що десятки, якщо не сотні «звуковиків», натхненні його успіхом, намагаються перевершити Алана. Шедеврів там, звісно, мало, але, є вельми цікаві явища,  як, наприклад, сольний проект британця Філіпа Лейна під назвою Флаенс.

До початку березня, коли, власне, настане сам ювілей альбому, звісно, буде приурочено безліч спогадів чи шоу. Наш же подкаст ви зможете послухати заздалегідь, не поспішаючи. Згадайте про магічну силу музики, і хай буде з вами натхнення! А нас слухайте далі– не переслухаєте!

Різдво – завжди диво, якщо ми віримо в нього. І такі ж дива трапляються з музикою в переддень Різдва. Ви з цим, безумовно, погодитесь, послухавши наш новий  подкаст  - черговий випуск «Музичних історій» з Укрінформом. В ньому ми зібрали саме такі - дивні, дуже дивні і просто дивовижні історії, що трапились з музикою та музикантами.

Візьміть, приміром, Щедрик.  Важко полічити версії та варіації на тему мелодії Леонтовича за понад сто років. Але ось ви слухаєте і… не вірите: тривожна, нервова мелодія, ніби і не Щедрик. Фронтовий Щедрик – іншого на думку не спадає. Але насправді записана ця версія  не під час війни, і навіть не в 2014-му році, а ще за два роки до того, 2012-го року – унікальним колективом талановитих музикантів The Prog world orchestra. Півтора десятки зірок прог-року під проводом Ніла Морса записали обробки найвідоміших різдвяних хітів. І унікальна інтуїція митців підказала, що всі пісні мають бути веселими, а от Щедрик зовсім іншим.

Інша історія - з мегапопулярним польським гуртом Czerwone Gitary, який випустив різдвяний альбом. Нічого несподіваного, якби йшлося про Британію чи Сполучені Штати. Але це сталось в соціалістичній Польщі. 12 пісень на альбомі. Люди радіють світлому святу, будують вертеп, співають колядки, носять восьмикутну зірку на палі…. І жодного разу в текстах не згадано ні назви свята, ні імені, так би мовити, іменинника - Ісуса. Схоже, це єдиний у світі подібний різдвяний альбом. Очевидно, навіть ідеологічні цензори були ошелешені креативністю музикантів  і, зберігаючи хоча б десь в глибині душі дитячі різдвяні мрії, випустили альбом у світ.

Чи зовсім інший, не менш несподіваний сюжет.  Невибаглива пісенька під назвою Metro's Eleven Days From Christmas – Одинадцять різдвяних днів Метра. Текст пісеньки – перелік  абсолютно калічною англійською мовою різних гастрономічних див: вареники -  «пирОги», ковбаса, легендарний борщ з часником. Виконання – наш співаючий  ректор на цьому фоні навіть не талант, а геній. Результат? Записаний в Канаді на Різдво 1976-го року сингл із піснею канадійського  співаючого коміка українського походження  на псевдо МетрО ( справжнє його ім’я Лесь, чи то пак Лес Павелік), який підігрує своєму напівречитативові на пилці,  коров’ячих дзвониках та глиняних свистульках,  було продано по всій Канаді у кількості більш як 50 000 копій і він отримав статус золотого за канадською сертифікацією. Ось такі дива трапляються з музикою та музикантами на Різдво.

І це ще не все. Буде неймовірна композиція Let it snow3 dollars, як стверджують виконавці, зіграна на дитячих музичних іграшках, придбаних на різдвяних розпродажах за ті самі три долари. Буде «Мелі Калікімака!» в ритмі реггей (хіба ви забули що саме так бажають «щасливого Різдва!» гавайською?). І нарешті - кавер Джона Леннона - «Щасливого різдва! Війна закінчилася».

Буде саме так! І тоді настане час для веселої музики…

Тільки справжні почуття можуть звести під однією обкладинкою Сера Пола Маккартні, Матіа Базар, Ніка Кейва та Boney M

Ми записали три подкасти з циклу «Мелодії воєнного часу». В них було мало веселого та радісного, бо ж біль, втрати, відчай від страждань рідної країни не зроблять їх такими.

Але навіть в найтемніші часи людина шукає те, що дасть  надію та підтримає любов.

Так виникла ідея записати подкаст з мелодіями та текстами саме про це. Ви здивуєтесь, але на означену, так би мовити, тему,  співають і ті, кого ви, можливо, давно зарахували до збайдужілих та циніків.

«Побачити річку, яка блискучою стрічкою тече в далечінь.

Повернутися додому, де чекає вогнище і твоє кохання.

Це так просто і так необхідно мені.

Це і називається щастям».

Це підрядник з пісні виконавців, під чиї, добре знайомі вам хіти та суперхіти,  здавалося б, можна лише танцювати, не вслуховуючись в текст. Натомість ось вам пісня «Семплічіта», тобто, «Простота» чи «Природність», де вони співають про те, що на намагається знищити війна -  щастя, надію, кохання, і ви чуєте надзвичайну мелодію та бачите світ трохи іншим.

Пісня інших мегапопулярних виконавців We killed the world( Ми вбиваємо світ) спочатку здивує, як весело вони це роблять, потім же, коли залунають дитячі голоси…. Втім, краще слухайте.

Так само варто прислухатись і до сера Пола Маккартні, чия композиція Hope of deliverance( Надія на визволення), записана десятки років тому, але ніби то і для тих, хто сьогодні втратив щось дороге в цьому житті.

Ми вже не кажемо про ще одних виконавців, під чиє Lemon Tree(Лимонне дерево)в ефірі ви, поза сумнівами, не раз релаксували. Тут же ці самі хлопці здивують вас не мало не багато – готовністю рятувати світ:

Прощавай, крихітко!

Ми завтра маємо важливу справу – нам треба рятувати світ.

Ми повинні повернути крила птахам і сонце у свої серця

Скажи мені : до біса! (fuck you). Йди – і врятуй цей світ.

Звісно, своєрідне побажання (це про отой англійський текст в дужках) хлопці хочуть почути для порятунку світу. Але ми вже знаємо, що не лише вишукана словесність супроводжує добрі діла у нашому світі, наприклад, коли треба когось спрямувати за потрібним напрямком.

Отже, буде чимало несподіваних для вас поворотів музичних сюжетів. У підсумку ж, як вірно каже один цікавий виконавець (за походженням іспанець, музичну кар’єру він зробив у Італії, співаючи на дивному іспано-італійському суржику): Ме каго ен амор.

Тобто: Моя ставка – на любов.

А ваша?

Це така собі лірична оповідка про вплив французів, зокрема, шансону, на сучасну світову музику, насамперед, англосаксів. 

Тут буде багато несподіванок для вас.

Приміром, як батько панк-року Іггі Поп зрадив своєму дітищу на старості років саме з шансоном. А що їх об’єднувало з Джо Дассеном? Ото ж…

Як американець Сідней Беше написав мелодію, що безліч разів потрапляла до різноманітних французьких збірок, хоча не був до того у Франції. 

Про Тома Дютрона, який на відміну від свого батечка Жака Дютрона, навпаки, тягнувся до Америки і що з того вийшло. 

Про Жака Бреля, якого ми знали як «Зануду», а він виявився новатором.

А чули як  брутальний бородань з відомої американської групи ZZ Top Біллі Гіббонс співає пісні з репертуару Едіт Піаф? Ще раз так ото ж…

Ну, і на завершення буде трохи зовсім вже екзотики, навіть на фоні того, про що вже сказав. А яка саме екзотика, хай буде сюрприз. 

Слухайте нас – не переслухаєте!

Війна народжує пронизливі тексти і непересічну музику

Ми продовжуємо слухати «Мелодії воєнного часу». Були впевнені, що обмежимось двома випусками але війна, на жаль, триває. Та й, відверто, сама тема не відпускала.

З хвилюванням щодня передивляючись новини з фронту, чекаючи звісток від тих, хто на передовій,  чи займаючись під акомпонемент повітряних тривог звичною волонтерською роботою, ти живеш цією війною. І музика, що лунає в цей час з приймача, десь на вулиці чи на Yuotube, теж мимоволі вплітається в твою мелодію війни. А ще за асоціацією пригадуються нові й нові достойні пісні чи композиції, які колись знав, але лишень тепер відчув їх нотами єдиної мелодії.

Так народився третій подкаст циклу.

В ньому, як завжди,  різні стилі та далеко не всі відомі вам музиканти.

Буде англійська, італійська, французька та ідиш.

Буде «Свобода думки» і «Королівське полювання», буде класична гітара і некласична.

Будуть очевидні аналогії, а потім -  як несподівана синкопа,  три пісні, написані в різний час і в різних країнах, складуться в один триптих: так наче, хтось згори від самого початку мав цей задум і вів авторів через роки та відстані до цієї миті. Не повірите, в цьому триптихові поєднались ска-панк-анархісти, відомий мультиінструменталіст та просто прог-металісти. А потім буде цікава інтерпретація Боба Ділана наслідувачами Pink Floyd.

І ще, слухаючи цю музику, ви шукатимете відповіді на одвічні питання:

Дитина-солдат, хто зробив її такою?

Чому я стріляю? Що вони мені зробили?

Хто вони, владарі війни і як вони приходять у цей світ?

А на завершення - думки щодо тих самих «владарів війни»: «Сподіваюсь, ви помрете непрощеними, і я буду стояти біля вашої могили».

Така вона, правда війни, і такі породжує сподівання.

Але зрештою музика все одно об’єднує, і як приклад ми пригадуємо неймовірний прецедент часів залізної завіси, коли одна й та ж пісня одночасно стала «зірковою» в Східній Німеччині та ФРН. Пісня та поверне нас до мирних, довоєнних мрій. А Маестро Челентано,  хоча «La situazione non e buono», тобто «Ситуація не дуже», заспокоїть: є те, що «нас об’єднує: повітря, яким ми дихаємо; спільний будинок, який ми будуємо; земля, по якій ми ступаємо і, звичайно, любов, яка є у нас».

«Любов, яка у нас є» - це вже немало.

А ще: Цум золь вест ду зайн майн!

Коли прослухаєте, ви з цим погодитесь!

Вели випуск традиційно Олександр Харченко та  Володимир Радченко, монтаж традиційно був за Романом Храбровом.

Під час війни люди теж слухають музику. Війна народжує свої мелодії. Їх не сплутаєш з іншими…

Якийсь час ми не звертались до наших подкастів «Музичні історії від Укрінформу». Здавалось, часне той, не до музики… Але життя саме підказувало, що не все так категорично з музикою. Пісня про Байрактар та Чорнобаївку народжували одні почуття. Хлопчик, який на популярному відео співає десь на сходинках зруйнованого будинку «Ой у лізі червнона калина…» - інші. А потім був Pink Floydз Хливнюком. Потім - фінський тенор-поліцейський, який неймовірно співає «Ніч яка зоряна…», хоча ніколи не знав жодного слова укарїнською… І ми зрозуміли, як помилялись  щодо музики під час війни.

А тут ще згадався Адріано Челентано, який у 1977-му випустив англійською ( чи чули ви Челентано англійською?) альбом «Tecadisk» з піснею «Wartime melodies» - «Мелодії воєнного часу».

Так і народився цей подкаст, який назвали, віддаючи шану Маестро – Мелодії воєнного часу.

«Хлопець, який любив Бітлз та Роллен стоунз». А потім той хлопець пішов на в’єтнамську війну. Це Джанні Моранді, а потім ще безліч виконавців мелодії.  Послухавши, спробуйте сказати, що не зачепило…

А ось Flash and the Pan, непересічні музиканти Гарі Ванда та Джордж Янг. Австралійці. Дарма, що на австралійську землю не ступали окупанти, багато чого відчули  та передбачили. Наприклад,  за сорок років до 24 лютого цього року почуєте у них про росіян як можливих ініціаторів війни…

А ще - Роджер Тейлор, який завжди був найбільш політизованим із учасників Queen, та який ще 1994-го записав пісню-попередження про загрозу відродження нацизму. Хто б ви думаєте там є на відео в промо-ролику пісні, окрім британських неонацистів? Жириновський.

А ось композиція  «Living on the frontline» ( Життя на передовій), що належить, кому б ви думали? Королю танцювального реггей Едді Гранту. При цьому згаданому королеві жанру пісню з доволі глибоким текстом про перипетії життя у фронтовій зонівдалось зробити танцювальною.

І це ще раз доводить, що музику не запрограмуєш. Впевнені, що і ваші враження від мелодій воєнного часу також. Буде щемний діалог двох молодих людей - емігранта-латиноамериканця, який загинув під час атаки на Всесвітній торговельний центр та дівчини-афганки, яка стала жертвою бомбардування Кабулу ( «Манхеттен – Кабул»), а потім  - діалог двох дітей війни - Давида з Тель-Авіву та Ішмаеля з Бейруту. А потім – «День шакала», і «Чорна меса до Ядерного Бога», й інші мелодії.

Слухайте… Це лиш перша частина подкасту. Друга буде з не менш цікавими сюжетами. Та, звісно, мелодіями…

Новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу» - про танці.  При цьому танці не прості, а кримінальні. Якщо може бути кримінальне чтиво, чому не може бути кримінальних танців?

Як ми до цього докотились — танцювати під пісеньки про гангстерів чи балади про кримінальних злочинців?

Є різні версії. Скажімо: все почалося з групи Paper Laceта їхнього легендарного хіта The night Chicago Died. Весела мелодія, під яку Мітч Мюррей та Пітер Келлендер вирішили оповісти про героїзм поліції в трагічному протистоянні мафії, сприяла нелогічному на перший погляд успіхові цієї британської пісні у США, Латинській Америці та Австралії. І  шалено підігріла  цікавість до теми. Експлуатація навколокримінальної тематики була запущена на повну.

Стиль диско, що став ледь не першим суто розважальним стилем в сучасній музиці, просто осідлав ті самі мотиви. Родоначальники італійського диско La Bionda на повну виспівували-витанцьовували свою Bandido. Супергурт Boney Mна біс-перебіс у своєму суперхіті Ma Bakerславив матусю Бейкер з її бандитською сімейкою (...всім стояти, я матуся Бейкер, це пограбування,  і далі за текстом).

Деякі з таких  історій видається просто фантастичними.

Приміром, історія з випуском американським диско-фанк-гуртомGary`s Gang альбому під назвою Gangbasters. Фактично під одну композицію,  кавер пісні Gangbasters, було оформлено розкішну обкладинку альбому на тему крутих гангстерських “розбірок”. І от композиція з якихось причин до альбому не потрапляє. Але ж не викидати таку стильну та круту обкладинку! І альбом виходить саме з тим художнім оформленням, з яким був задуманий, але без титульної пісні. Ви щось таке в сучасній популярній музиці пригадуєте?

Інша історія - про  Boney M. Мільйони людей по всьому світу витанцьовували під пісню El Lute з альбому Oceans of fantasy. Цю пісню крутили навіть по радянському радіо під тим осусом, що присвячена вона якомусь іспанському чи латиноамериканському революціонеру. Насправді все було трохи інакше, але ще навіть крутіше. Елеутеріо Санчес Родрігес не був ніяким революціонером, натомість був кримінальним злочинцем, внесеним до списку “найбільш розшукуваних злочинців” Іспанії і прославився найбільше тим, що після вироку за вбивство кілька разів втікав з в`язниці. За тюремними мурами він навчився читати, отримав диплом юриста і написав книгу. Продюсер Boney M Френк Фаріан прочитав історію цього персонажа в якомусь глянцевому журналі, після чого народилась пісня, а групу стала фанатом злочинця, зібрала кошти для нього та відвідали його у в’язниці.

Під Новий рік ми записали нову «Музичну історію».

Найчастіше, люди, які формують святкові ефіри, не «заморочуються». Тому, на телеекрані під Новий рік, як правило, вам показують «Сам вдома» (за «совка» показували «Иронию судьбы» та «Обыкновенное чудо»), а в передачах про музику ставлять заїжджені з року в рік різдвяні хіти. Ми ж вирішили «заморочитись»: всім прихильникам та фанам «Музичних історій» даруємо оригінальний та екслюзивний плейлист.

Це десять мелодій, які ви, з високою вірогідністю, ніколи не чули. Присвячені вони зимовим святам  – від Святого Миколая до Водохреща, і навіть далі до Рамадана ( одна з композицій, напрочуд лірична та душевна, так і зветься «Від Різдва до Рамадана»). В гості до вас навідається Гаста Клаус ( вельми цікавий різновид Санта Клауса від іспанських анархо-антиглобалістів), італійський Баббо Натале (зрозуміло, у виконанні італійської поп-зірки), ви зможете відсвяткувати Святого Миколая з чорногорськими гуцулами в гірському селі (звісно, в супроводі чорногорського рок-гурту), послухаєте унікальний альбом Поетичне Євангеліє. Ну і якщо вже почуєте легендарних Слейд, це буде дещо новеньке для вас, а не всім відомий різдвяний рок-н-рол «Різдво для всіх». І якщо не обійтись без нев`янучого хіта АВВА - Happy new year, то це буде зовсім нове прочитання, англійською та іспанською, і з голосом, який точно вас не розчарує.

Одне слово, слухайте нас - не переслухаєте!

А якщо не полінуєтесь зайти на наші соцмережі, підкинемо пару-трійку нескладних питань, креативно відповівши на які, зможете отримати приз у вигляді унікального диску.

Якщо ви любите музику, звісно.

Черговий подкаст «Музичні історії від Укрінформу» став тринадцятим за ліком. І це похмуро-містичне число наштовхнуло нас на думку поговорити про везіння та невезіння в музиці. Чому один музичний проект «злітає» та стає надуспішним, як той же «Led Zeppelin» ( навіть попри назву – Свинцевий дирижабль!), а інший, здавалось би, потенційно не менш перспективний, з тріском провалюється?

Скажімо, Box of frogs. Чи багато ви знаєте про цей гурт? Отож. А задумувався він вихідцями з легендарного гурту Yardbiards як ого-го- мегапроект. Троє талановитих музикантів -  ритм-гітарист Кріс Дрея, басист та клавішник Пол Сем’юел-Сміт та барабанщик Джим Маккарті залучили до співпраці  голосистого вокаліста Джона Фіддлера,  вигадали собі ту саму назву «Box of Frogs» («Коробка з жабами»), втягнули до своєї орбіти ще з десяток зірок — від Джефа Бека з Джиммі Пейджем до Роррі Галахера та Грема Паркера. І... А нічогісінько від задуманого суперуспіху. Настільки невдалого проєкту, у реалізації якого брала така кількість відомих музикантів, історія рок-музики, здається не знала ні до того, ні після.

А ще був гурт, у назві якого три магічні літери — BBM. Магічні, бо за кожним іменем — легенда: Джинджер Бейкер, Джек Брюс та Геррі Мур. Разом всі фактично мали намір відродити легендарну групу Cream. Вийшло з того відродження хіба що кілька вдалих композицій (ми їх, звісно, послухаємо) та скромне 57-ме місце в британських чартах. На щастя, учасники тріо не влаштовували гучних розборок, а тихо собі розійшлись, хіба  трохи поіронізували один над одним — скажімо, Бейкер сказав, що його основний внесок у цей альбом – позування для фото на обкладинку в ролі стариганя з крилами (обкладинку покажемо).

До згаданих  вражаючих історій успіху/неуспіху додамо не менш вражаючу оповідку — як із двох двох королів гітари ( Браяна Мея та Едді Ван Халена) ну майже склався королівський дует ( але найкраще з цього дуету ми, звісно, послухаємо).

Нарешті,  у вас буде можливість послухати, як співає на санскриті легенда Rolling stones Мік Джагер. По дорозі до нового суперуспіху  в рамках нового суперпроекту до нього долучились ще з півдесятка легенд, власників  Греммі, наймолодший син Боба Марлі, щойно обоскарений індійський композитор - одне слово це був вражаючий сплав музикантів різних стилів та поколінь, кожен з яких є непересічною особистістю. Що цікаве з того вийшло, теж розкажемо. Ну, і, звісно, почуєте пісні та композиції, що їх деінде навряд чи послухаєте. Бо то є “Музичні історії” від Укрінформу, слухати їх — не переслухати...

Не знаєте, що таке хумпа? Плутаєте хумпу з пачангою?  Не слухаєте йойк? Варто виправити ситуацію. В новій «Музичній історії» від Укрінформу ми розповімо про, скажемо так, екзотичні музичні стилі. Гарантуємо: буде цікаво, а далі вже вирішувати – ваше це чи ні.

Отже, жило собі чаранго, специфічний латиноамериканський інструмент, таке собі  десятиструнне укулеле, виготовлене з панциря броненосця. І було воно відоме у своїх краях, на честь інструменту називались і невеличкі кубинські мандрівні  оркестри, які до тамошньої революції виступали на вечірках та у барах. Після того ж, як лідер одного з таких оркестрів Хосе Фахардо написав та видав пісеньку під назвою «Ла пачанга», себто «Танцювальна вечірка», публіці, як то кажуть, «зайшло». Новинка здобула яскраву популярність не лише серед молодих вихідців із Куби та Латинської Америки, а й зазвучала в елітних клубах для багатшої публіки і викликала вал схожих мелодій. Так і народився  стали новий музичний стиль - пачанга.

В нашій історії ми, звісно, послухаємо трохи «пачанги», а потім розповімо про  подальші пригоди цього стилю– його швидкоплинну славу, таке ж швидке забуття та несподівану реінкарнацію з яскравою зіркою  Ману Чао ( пам`ятаєте славнозвісну мелодію «Бонго бонго»?).

Хумпа. Тут ще цікавіше. Спочатку був «Гумовий верблюд» (фінською мовою – «Кумікамелі»). Верблюд став «Пенсіонерами» ( фінською – «Елакалайсет»). І вже «Пенсіонери» народили хумпу. Чому важливо, як звались ці музиканти по-фінськи? Бо ж у Фінляндії те все і відбувалось. Фінський гурт взяв за основу оригінальний танок, що виник у Фінляндії наприкінці 30-х років на основі фокстроту, додав трохи фінського темпераменту, пародійності та панк-естетики і... Народився  той самий стиль. Хлопці заявили, що хумпа є надбанням фінського народу, має бути негайно відроджена, і взагалі – всі мелодії у цьому світі хумпа, або принаймні на неї схожі. І тут же почали це доводити: «Хумпакаток» ( так було названо один з альбомів) прокотився по репертуару суперзірок, спародіювавши їхні суперхіти – від Елвіса Преслі, до Роксет, Куін та та Донни Самер (простіше сказати, по кому фінські хлопці не проїхались).

Ось так. І це лише деякі фрагменти нашої нової «Музичної історії» з ведучими Олександром Харченком та Володимиром Радченком (монтаж – Романа Храброва). Слухайте нас – не переслухаєте!

Ми, звісно, не передбачимо, чи полюбите ви після цього пачангу, хумпу, чаранго та йойк. Але, принаймні, знатимете, що це таке. І коли життя в якийсь момент піде не так, поставте славнозвісну «Smoke on the water» у виконанні фінських хлопців в стилі хумпи. Точно стане, якщо не легше, то веселіше....

Що ви знаєте про морну? Як вам музика сока? Чи танцюєте ви під зайдеко? А під зук? Нічого з цього? Не біда. З усіма цими стилями ви таки знайомі. Більше того, вам ще й як це "заходило"! Інша справа, що ви були не в курсі, як те звалось. І от тепер ми прийшли з новою "Музичною історією" і все вам розкажемо.

Ось, приміром, звучить прекрасно відома вам Сезарія Евора, її чи не найвідоміший хіт "Sodade". А це і є той самий стиль морна, про який ми питали. Босонога діва  з островів Зеленого мису, як називали Сезарію, свого часу возвела цю манеру співу ледь не в культ. Що там казати, коли Адріано Челентано на піку своєї популярності записав  з нею в дуеті один зі своїх хітів,  і ви послухайте лишень, як стримує свій темперамент Містер Пружина, аби зазвучати " в тему" з Босоногою дівою.

Після цього поставимо неймовірно веселу пісеньку тріо сестер Ендрюс про те, як правильно змішувати ром з кока-колою. Пригадуєте цього суперхіта, що звучав на кожному кроці? Та ж оце і є той самий стиль каліпсо, на базі якого виникла сока - “соул оф каліпсо”. А ви кажете, не знаєте нічого про цю музику.

Йдемо далі. Ось хлопці з Кенії, гурт з дивною назвою «Them mushrooms»  - Їх гриби. Не знаємо, які там гриби ростуть у Африці, але хлопці явно не сумують, записуючи  музику в стилі  зук. Тут вам повний  асортимент екзотики: фірмовий накульгуючий ритм, витончене звучання ударних,  характерне для сока, сучасні клавіші...

І, нарешті, про той самий каджунський акордеон та його неймовірні пригоди. Цей інструмент ніби уособлює собою долю цілої етнічної групи та її творчі пошуки. Каджунський акордеон звучить на початку нашої історії, коли ми представляємо стиль зайдеко. Розповідаємо  про долю французьких переселенців до Канади та яким чином вони потрапили у Луїзіану, як і чому зблизились із креольським населенням, і яка музика з цього народилась.  Потому мандруємо різними континентами,  слухаємо найрізноманітіншу музику, ніби то давно позаду залишивши акордеон. І раптом знову чуємо той самий інструмент. Виявляється, виїхавши три сотні років тому на чужину, французький акордеон повернувся додому, ставши по дорозі національним інструментом для мешканців екзотичних островів і навіть африканського континенту.

Ось така цікава історія. Так несподівано та непередбачувано розвиваються, рухаються та схрещуються музичні стилі, впливаючи один на  одного та формуючи багатогранне і строкате утворення сучасної музики. Все це є в наших історіях. Просто слухайте...

У новій «Музичній історії» від Укрінформу мова піде про виконавців, які ризикнули взяти за назву ім`я легендарного «Титаніка» - фактично символ катастрофи. Неймовірно, але таких гуртів виявилось більше десятка.

Чи зуміли вони подолати рок, закладений в назві? Хто як. Переважно, плили недовго, або ж, якщо у нас музичні історії, "недовго музика грала". Причини? Різні. Тим цікавіша кожен, так би мовити, кейс.

Чеський композитор Богуслав Ондрачек пише рок-оперу "Титанік». Найяскравіші чеські зірки, альбом з двох платівок з суперполіграфією, лібретто на чотирьох мовах, нарешті, потужний промоушн навіть на державному рівні! А опера не злітає. Чому? Маємо свою версію...

Угорська група «Каті еш а кере перек» пише пісню «Титанік». Всі зірки ніби сходяться, пісня вдається. Але хітом не стає.Чому? Наша версія, ймовірно, полемічна, можете заперечити, якщо не погодитесь.

Втім, один, але який яскравий, виняток мав місце. Норвезько-німецькийгурт Titanik успішно протримався на плаву добрих півтора десятки років і навіть пройшов реінкарнацію на початку 2000-х. "Родзинка" ж цієї історії полягає в тому, що найвідомішим хітом групи стала композиція Sultana, записана гуртом по суті як репетиційна риба, аби награти інструменти, і випущена на звороті першого синглу, аби лиш заповнити порожнечу. Хлопці багато років вперто не хотіли визнавати цей парадокс, але так воно сє сталось...

Одне слово, історія кожного "титанічного" плавання в музиці колоритна по-своєму. Ви, звісно, скажете: все відносно - що вважати успіхом, поразкою, і навпаки. Поза сумнівами. Ніхто не заважає слухати вам забутих, недооцінених, скривджених якимось критиками (типу нас) виконавців. Ми ж, у свою чергу, пригадуємо епізод, що свідчить на користь наполегливості, навіть якщо, здається, що айсберг вже таранить корабель. Вже згадувана «Каті еш а керек перек» не дала затопити свою пісню. «Титанік» переклали німецькою, її виконала вже східнонімецька група ГЕС (угорська Катя стала її солісткою). І переписали фінал пісні. Там вже все трохи інакше: «Як дзеркало лежить океан, але люди більше не довіряють йому і все одно будують корабель, схожий на «Титанік»...

Така ось історія...

Це цікава історія. Був собі такий пан Шрі Чін Мой. Унікальний чоловік: написав та надиктував за життя понад півтори тисячі книг, 115 тисяч строф традиційної поезії, 23 тисячі пісень, дав майже 800 концертів. Однак, чи не  головною «родзинкою» було інше – розроблена ним методика лікування алко та наркотичної залежності медитацією. На це світло як порятунок у своєму непростому богемному житті злетілось тоді немало відомих музикантів - Джон Маклафлін, Ерік Клептон, Стіві Вандер. Був серед них і славнозвісний гітарист та співак Карлос Сантана. Якийсь час Сантана під «чуйним керівництвом» гуру Шрі Чін Моя виступав під іменем Девадіп, що, за твердженням гуру, й означає Світильник ока Господнього. Як водиться, невдовзі шляхи музиканта та духовного наставника не без скандалу ( трохи авторських прав, трохигрошей і такого іншого) розійшлись. Але кілька чудових типово сантанівських балад, зокрема, Silver Dreams Golden Smiles, яку ви послухаєте з нами, залишились в історії музики під іменем Девадіп Сантана. І, погодьтесь, це вже саме собою було вартим уваги, аби ми розповіли вам цю «Музичну історію».

Вона, до речі, є другою з циклу «Знахідки з блошиних ринків». Нагадаємо, приводом до оповідок цього циклу є маловідомі або ж практично зовсім невідомі диски чи записи,  знайдені на блошиних ринках всього світу. Ця конкретно історія почалась з нічим зовні не видатного диска болгарського походження «Милый мой» (як вам переклад легендарної пісні екс-бітла Джорджа Харрісона My sweet Lord, дослівно – Мій любий боже?). Ми розповідаємо, як завдяки цьому непримітному диску рок-музика підступно проникла через «залізну завісу» до Болгарії, а потім і Радянського Союзу. Від Харрісона сюжетна лінія потяглась до Сантани ( обоє ж бо  медитували у того самого Шрі Чін Моя!), ну а далі через індуїзм приходимо до Хорхе Барейро та його проекту J.O.B. Orquestra, де ви почуєте, мабуть, найвеселішу молитву в стилі диско. Не сумніваємось, ви вельми здивуєтесь, наскільки поблажливе та веселе божество Крішна – кого ще так весело бо можна оспівати?

І це лише частина пригод з нашої історії. Зможете послухати вельми цікаве поєднання традиційної індійської раги та ритмів реггей у проекті індо-пакистанської зірки Аше (або в іншому варіанті – Айше), з яким індійський  продюсер Абідур Рахман  спробував здійснити експансію до Європи ( сама лише веселенька сповідь «Я прийшла до священника», чого варта, не кажучи про такі вершини, як «Люсі було розіп`ято»).

Одне слово, як завжди: слухайте нас – не переслухаєте!

Традиційно розповіли чергову історію Олександр Харченко та Володимир Радченко,  а змонтував її – Роман Храбров.

Спитаєте, чому нас туди занесло, на блошині ринки? А хіба не ви хотіли фантастичних, неймовірних пригод музики?

Не хотіли почути таке, чого  в усьому Інтернеті немає? Так ото ж. Де, як не там їх знайти.

Ось лише частина наших пригод.

З блошиного ринку у чорногорській Будві ( звідси назва альбому – «Бувля піяца», тобто, блошиний ринок) разом з югославською групою «Рибля чорба» вирушимо до Японії. Тут місцевий хлопець Акіро Терана свого часу з альбомом «Рефлекшенз» легко обійшов на повороті на якихось мільйон копій диску Майкла Джексона з його «Трилером» - одним з найуспішніших альбомів в історії сучасної музики. Слухали ви колись Акіра Терано? Тоді слухайте.
З Японії через Радянський Союз, через Добриніна-Шуфутінського ( могли ви собі таке уявити?), перекинемо вас до Європи ( чули колись групу Stammer the Hammer? ото ж...). З Європи - до Флориди ( по місточку кантрі-музики), потім через Німеччину до Болгарії та ще далі. І це лише трохи географії з наших мандрів...

Самі історії не менш фантастичні та парадоксальні, у деяких кілька «поверхів» сюжету.  Лише одна для прикладу. Виявляється суперпопулярний свого часу номер «Мана-мана» одеської комік-групи «Маски» був побудований ( хоча там наче й мелодії ніякої не було!) таки на мелодії групи Stammer the Hammer, тобто Молоток-заїка ( де ще було знайти її диск, як не на блошиному ринку?). Але й група з такою прикольною назвою її не сама написала, а запозичила в одного італійця. Ба й той суперпопулярний італієць запозичив  її в іншого, далеко не такого популярного італійця. Останній написав кількасот пісень, але, знаєте, з якої жив на старості літ? Ото ж.
Одне слово, буде вам на вихідні чи свята що послухати. Перепрошую, ми так досі нічого й не сказали, як правильно рибалити на квадратного групера? І  ви досі навіть не знаєте, хто такий той групер? Краще послухаєте.

Як завжди, записали чергову «Музичну історію від Укрінформу» Олександр Харченко та Володимир Радченко, змонтував Роман Храбров.

Слухайте нас – не переслухаєте...

Як буде мало, знайдіть в архіві за посиланнями попередні історії та чекайте на нові.

Кожен потерпає від коронавірусу по-своєму. У когось пандемія відібрала прибутки, у когось - кар’єру. В Одеси КОВІД-19 відібрав Гуморину.

Втрата непоправна: можна,  скільки завгодно, жартувати в онлайні та розповідати анекдоти в Зумі, але це не краще, аніж нюхати гербарій замість живих квітів.

За цих обставин Одеса заслуговує не на жалість, а, принаймні, на гуманітарну допомогу. Допомога може полягати  в тому, що кожен спробує запропонувати Одесі щось замість Гуморини.  Укрінформ виступає з такою ініціативою і пропонує свою гуманітарну допомогу. Конкретно — музичну: у вигляді подкасту “Одеса на музичній мапі світу”.
"Вже близько року ми записуємо “Музичні історії від Укрінформу”, каже генеральний директор агентства Олександр Харченко. - Наш проект подкастів не має аналогів в країні як за форматом, так і за стилістикою, наповненням. Ми не “затискаємо” себе в часових чи жанрових рамках, говоримо про всі стилі, напрямки та жанри. При цьому не просто ставимо треки та коментуємо їх, а швидше розповідаємо історії про пригоди самої музики — цікаві, несподівані, часом фантасмогоричні.

Втім, навіть на фоні інших пригод, сьогоднішня, першоквітнева, “пригода” особливо парадоксальна та незвична. Ми з моїм незмінним співведучим Володимиром Радченком по суті “малюємо” в ефірі карту, на якій Одеса нанесена на всіх континентах, в найрізноманітніших точках світу — Британія,  Австралія, Данія, Німеччина, Швейцарія, Нідерланди і навіть Південно-Африканська республіка. Виявляється, у світі є добрих два десятки гуртів, що мають у своїй назві згадку Одеса. А ще є американська Одессас балайка, фінські готи The Stairs Of Odessa, бельгійські пост-панки Odessa Swing та багато інших.
“Обіцяємо, - додає Володимир Радченко, - вас чекає багато несподіванок. Приміром, чому більшість виконавців, які носять ім’я Одеса - Одеса Торнхіл з Франції, Одеса Чен та Одесса МакКестл  із Сполучених Штатів були названі на честь дивовижної жінки на ім’я Одесса Едвардс. Або як Одеса поєдналась в одному виконавцеві з класикою американського кіно  - фільмом “Громадянин Кейн”, і виник феномен Одеса Кейн.

Наша карта, продовжує Олександр Харченко, “звучить” різними стилями — від госпел-композицій до арт-року, прог-року, панку і постпанку, експериментального хіп-хопу та класичного року. Ви дізнаєтесь, як Одеса може подружити «Поліс» з «Дженезісом», почуєте неймовірну історію про те, що може поєднати з Одесою Джо Дассена, і, зрештою — пісню самого Дассена, яку чули сотні разів, але зовсім іншою мовою, якою ви точно не сподівались її почути.
Як може Одеса розпорядитись нашою гуманітарною допомогою? Слухати, використати на сайтах, ставити в ефірах. На яку вдячність очікуємо? Одеса так важить для кожного, і стільки цікавого дала світові, що... просто посилайтесь на нас. І, як ми кажемо, традиційно завершуючи “Музичні історії від Укрінформу: слухайте нас — не переслухаєте!

Розпочинаємо новий сезон подкастів “Музичні історії від Укрінформу”

Хто такі антиподи? Ті, хто ходить донизу головою. Відносно нас, звісно. Тобто, жителі південної півкулі. Зустрічають Різдво вони, відтак,  у розпал літа. І, звісно, їхня музика, скажемо так — інша.

Яка саме?

Пропонуємо послухати. Це буде неймовірне поєднання, так би мовити,  в одному фужері, здавалось би, непоєднуваних інгредієнтів - найпопулярнішої іспаномовної різдвяної пісні, оперних голосів, нозеландських поп-експериментів з композицією  “Таблетка до Різдва” мовою африкаанс і таке інше.

І ще одне. Пропонуємо не просто прослуховувати-переслуховувати з нами різдвяні мелодії: завдяки Гуглу знайдете їх і без нас. Натомість - правдиві бувальщини, де сама музика стане героєм історій. Якщо хочете — це будуть пригоди музики в дусі Різдва.

Скажімо, ось такий сюжет. Чи може бути так, що людина трохи побуде музикантом, зіркової слави не стягне, після чого “зав’яже” з музикою, зароблятиме на життя фізичною працею, а в цей час на іншому кінці планети, її пісні стануть суперхітами?  Якось вночі пролунає телефонний дзвінок з того кінця планети: “А ви знаєте, що  в нашій країні ви популярніші за Елвіса Преслі?” І той голос наспіває пісню, яку сам автора вже забув- про sugar man, тобто, цукрову людину.

Отож, вирушайте з нами на пошуки “Цукрової людини” та дізнайтеся продовження цієї неймовірної історії у першому подкасті нового сезону “Музичних історій від Укрінформу”.

Спрощено кажучи, це історія про добре відомі світові мелодії, які зводили-розводили разом легендарних музикантів.

Про те, як в американському гастрольному турі тоді ще не сера, а просто музиканта Елтона Джона на славнозвісному Медісон-Сквея гардені разом з Елтоном Джоном виступив Джон Леннон. Як вони перед тим побились об заставу, і один зовсім непрогнозовано виграв ту заставу. По ходу історії спливе багато деталей, які і через багато літ змусять серця меломанів битись частіше.

Далі буде більше – про композицію, яка у кавер-версії злетіла до ТОП-3 американського хіт-параду лише через кілька місяців після того, як цей хіт-парад очолив оригінал. Звісно, ми розповімо, як воно так сталось, хто були ті «зірки», і чому потім автор оригіналу просив записати партію гітари, « як у того засранця, який вкрав у нас Греммі».

Одне слово, нашою новою історією вкотре засвідчуємо, що в музиці події лінійно не розвиваються, а якщо раптом таке починає відбуватись,  знаходяться генії, які знову все поламають, і буде все непрогнозовано, парадоксально та химерно….

Була така собі фінська панк-група, яка спочатку називалась  Sleepy Sleepers (щось типу Сонні Укурки), а потім «Ленинградские ковбои». Чому саме «ленинградские»? Невідомо. Але панки були з панків – шалені зачіски у стилі кок, клоунські туфлі з суперзагнутими носами, репертуар відповідний.

І от ця підозріла компанія заводить дружбу з ким би ви думали? З ансамблем Радянської Армії песні та пляски ім. Александрова (що у них спільного?). І дає  шоу «Total Balalaika Show» на Сенатській площі в Хельсінки для 70 тисяч фінів. А потім це шоу повторять у Берліні та транслюють на весь світ.

Чому ми кажемо, що фінські панки перемогли російських мілітаристів та надругалісь над «русскім воєнним вєлічієм»?  Одна з фінських газет, приміром, написала так: “Вчора ми побачили, як російський ведмідь затанцював таки рок-н-ролл під фінське кантеле”. То чому? Послухайте — дізнаєтесь.

Як завжди у наших історіях будуть оригінальні музичні фрагменти, незвичні повороти сюжету. Буде вам “its only rock-n-roll balalajka”.

Якщо минулого разу ми розповіли про кавери, які «переплюнули» оригінали, сьогодні пропонуємо, здається, ще парадоксальнішу історію: як не стати «зіркою». Читайте так: різного роду «юні орли» та гламурні діви, без голосу та таланту, дають майстер-класи, як пропхатись у «зірки» чи хоча б «зірочки», ми ж розкажемо вам про тих, хто мав іскру Божу для світової слави-популярності, однак не пішов у той похід за славою. Зате зберіг себе та свої творчі принципи.

Чи чули ви, приміром, про групу KLAATU або такого собі Джона Волощука? А варто було б. Скромні хлопці під цією інопланетною назвою записали вельми цікавий альбом з космічними мотивами, з якого потім трохи натягали собі хітів дует Carpenters та інші зірки.

Але найцікавіше навіть не це: хлопці зуміли настільки заінтригувати своєю музикою та  своєю втаємниченістю, що впливові американські музичні критики висловили версію: під цією назвою записались, знову зібравшись разом, хто б ви думали?… Beatles. Британські музичні критики, звісно, закопилили губу від обурення, але то був лише початок… З`явилось безліч доказів сміливої версії, і пішло-поїхало. Що ви думаєте зробив Джон Волощук? Сумніваємось, що вгадаєте. То послухайте, чим все не закінчилось для цього цікавого чоловіка та його гурту…

Ми вже не кажемо про історію з Адріано Челентано який співав про Сюзанну. Гадаєте, він мав права на ту Сюзанну? Отож. А хто мав? Це теж тут, у нашій історії…

Ну і на завершення вас гарантовано  спантеличить музичний перехід-анонс до наступної історії. Такого точно ви не чекали. То ж слухайте-дослухайте - не переслухаєте…

Цього разу ми присвятили її парадоксальним історіям про те, як хітами стали пісні у чужому виконанні. Тобто, хтось когось переспівав та забрав собі всю славу.

Лідер Status quo Френсіс Россі, їдучи в машині чує по радіо композицію братів Боландів You are in army now, “западає» на неї. Брати Ферді та Роб продають права на пісню, Status quo записує свою версію, і з антивоєнної композиції пісня стає… мілітаристською, сінгл з цією піснею група так і позиціонує military mix. Більше того, вона дає назву всьому альбому та стає хітом.

Думаєте, це сподобалось Боландам. Правильно думаєте. Але «пізно, Фімо, пити «Боржомі», всі права на композицію продано. І що роблять Боланди?  Вони записують новий варіант тепер вже чужого хіта, записують його ну дуже вже як антивоєнний. Чим все це закінчилось? Теж правильно, ще новіший антивоєнний хіт провалюється. Справедливо? Мабуть, ні. Але хто сказав, що в цьому житті все буде справедливо?

Брати Боланди з горя ставлять крапку на своїй  кар`єрі як виконавці та стають продюсерами. До речі, дуже непоганими. Samanta Fox – це, приміром, пташка з їхнього гнізда.

І це лише одна історія з нашої сьогоднішньої добірки. А там ще їх трохи є. Про Сінатру, Клода Франсуа, Фредді Меркюрі, Sex Pistols та багатьох інших. Кожна з них – чиясь драма, чиясь трагедія і, водночас, чийсь тріумф. Ми ж завдяки цьому можемо слухати класну музику та … чекати нових історій.

Їх, як завжди, записуватимуть Володимир Радченко та Олександр Харченко, а монтуватиме Роман Храбров.

У ній автор та ведучий «Музичних історій» Володимир Радченко (резонером виступає Олександр Харченко) проведе 40-хвилинну музекскурсію  зарубіжними музичними просторами від кінця 80-х років минулого століття до сьогоднішніх днів. Предмет дослідження – як «українські мотиви» з`являються та інтерпретуються у творчості вихідців чи нащадків вихідців з України і тих, хто не має ніяких українських коренів.

Для прикладу – пісня Kiev з альбому Face to face ( тоді, у 1980-х, звісно, ще не було іншого написання нашої столиці) легендарного британського рок-гурту Barclay James Harvest. Чорнобильська трагедія допомогла народитись не черговому «відгуку на актуальну тему», а справді видатній пісні з довершеним поетичним текстом, хоча британці не бували в Україні. Непересічна вокаліста 70-90-х років Енні Хаслам, ніби лише трохи ближче до України – згадувала, що хтось з її предків потрапив до Британського королівства зі східноукраїнських земель. Разом з британським прог-фолк колективом Renaissance вона записує Ukrainian ways, щемливу пісню не лише про українські шляхи, а й українську долю, з різними варіаціями цієї долі.

Й зовсім вже інакше з тими, хто має корені чи дотичний до України.

Доктор філософії Brain Cherwik (чи складно прочитати Черевик в цьому слові?) не є канадським емігрантом в першому поколінні, але вивчає всерйоз традиції, які народилися вже в емігрантському середовищі, а створена ним група Kubassonics (не від слова Куба, а звісно, від Кубаса, або ж Ковбаса) пише цікаву музику, як приміром альбом Giants of the Preries ( про гігантів канадійських прерій, які вже зовсім близько до українських реалій).

Феноменальний Євген Гудзь, куди більше відомий світові як лідер культового панк-гурту Gogol Bordello, на шляху до слави пройшов на заокеанських сценах і зовсім тривалий шлях, почавши з міфічної країни Гуцовіна, де після завершення трудового дня танцюють танець Смарткач,  і прийшовши до унікального поєднання українських, єврейських та інших мотивів.

А ще є Пітер Соловка з групою Ukrainians, є харків`янин Юрій Гурджій, який, виїхавши до Німеччини, створив групу «Рот фронт», і це служить поштовхом для автора «Музичних історій» торкнутись такої теми, як повернення в різних музичних інтерпретаціях радянського фольклору, вивезеного вихідцями з СРСР до  своїх закордонів. Є польська група «Еней», що виробила безліч неологізмів у своїх музичних творах (послухайте лиш композицію «Гнатий вітер» про політика, який займається тим, що «політикує»).

Укрінформ запускає серію подкастів “Музичні історії від Укрінформу”. В цих історіях ви почуєте безліч знайомих імен — від Beatles та Be Gees, групи Кубасонікс та Аль ді Меоли до Джордже Марьяновича та Бори Джорджовича. Але зовсім у незнайомому вам контексті: що та як ці люди співали про Україну, які асоціації вона у них виникала та які ритми це народжувало. Відповідальність за все сказане нестиме Володимир Радченко. Резонером в цих  діалогах виступить Олександр Харченко.